Основою національного законодавства України у сфері попередження

та протидії насильству в сім’ї виступають міжнародні стандарти подолання

домашнього насильства.

До основних стандартів ООН належать:

1. Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена

Резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р.

2. Декларація про ліквідацію дискримінації стосовно жінок,

затверджена Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 2263 від 7 листопада

1967 р.

3. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок,

прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 18 грудня 1979 р., ратифікована

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 24 грудня 1980 р. (чинна згідно із

Законом України від 12 вересня 1991 р. № 1543-ХІІ «Про правонаступництво

України»).

4. Загальні рекомендації №№ 12, 14 та 19 Комітету ООН з ліквідації

дискримінації стосовно жінок.

5. Декларація ООН про викорінення насильства щодо жінок № 48-

104 від 20 грудня 1993 р.

6. Пекінська Декларація та Платформа дій, ухвалена на Четвертій

міжнародній конференції ООН зі становища жінок 15 вересня 1995 р.

7. Модельний закон «Про запобігання домашьому насильству»,

схвалений 2 лютого 1996 р. Комісією ООН з прав людини.

8. Резолюція A/HRC/7/L.22/REV про викорінення насильства щодо

жінок від 27 березня 2008 року.

До основних документів Ради Європи, які прямо чи опосередковано

спрямовані на подолання та протидію насильству в сім’ї, належать:

1. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних

свобод від 4 листопада 1950 р., ратифікована Законом України від 17 липня

1997 р. № 455/97-ВР.

2. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 р.,

ратифікована із заявами Законом України від 14 вересня 2006 р. № 137-V.

 3. Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми

від 16 травня 2005 р., ратифікована Законом України від 21 вересня 2010 р.

№ 2530-VI.

4. Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R (85) 4 від 26

березня 1985 р.

5. Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R (90) 2 про

соціальні заходи щодо насильства в сім’ї (1990 р.).

6. Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № Rec (2002) 5 про

захист жінок від насильства (2002 р.).

7. Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1582 (2007)

від 13 вересня 2007 р.

8. Конвенція Ради Європи про запобігання та боротьбу з насильством

стосовно жінок та домашнім насильством від 11 травня 2011 р.

Також ООН та Радою Європи прийнято ряд правових документів,

спрямованих на запобігання жорстокому поводженню з дітьми, проявом

якого виступає насильство над дітьми в сім’ї, а саме:

1. Декларація прав дитини, затверджена Резолюцією Генеральної

Асамблеї ООН № 1386 (XIV) від 20 листопада 1959 р.

2. Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р.,

ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р.

3. Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо

торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії від 1 січня 2000 р.,

ратифікований Законом України від 3 квітня 2003 р. № 716-IV.

4. Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми,

особливо жінками й дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН

проти транснаціональної організованої злочинності, прийнятий Резолюцією

№ 55/25 Генеральної Асамблеї від 15 листопада 2000 р., ратифікований

Законом України від 4 лютого 2004 р. № 1433-IV.

5. Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських

або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10

грудня 1984 р., ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від

26 січня 1987 р. (чинна згідно із Законом України від 12 вересня 1991 р.,

№ 1543-ХІІ «Про правонаступництво України»).

6. Конвенція про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших

форм дитячої праці № 182, ухвалена в межах Міжнародної організації праці

17 червня 1999 р., ратифікована Законом України від 5 жовтня 2000 р.

№ 2022-ІІІ.

7. Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної

експлуатації та сексуального розбещення від 25 жовтня 2007 р.

Міжнародні стандарти у цій сфері вимагають від правоохоронних

органів та інших уповноважених осіб свідомого розуміння того, що домашнє

насильство є грубим порушенням прав людини.

Леся Романенко, провідний спеціаліст РРУЮ