Проблема психотравмуючого впливу насильства на дитину має не лише психологічний, а й соціаль­ний, медичний і юридичний аспекти. Насильство у ставленні до дитини відноситься до найважчих психологічних травм. Порушення, що виникають внаслідок насильства, зачіпають усі рівні функціонування дитини: пізнавальну та соматичну сферу, перешкоджають її самореалізації в майбутньому, викликають порушення поведінки — ранню алкоголізацію, наркотизацію, аутоагресію.

     Пережите в дитинстві насильство нерідко впливає на подальше життя, оскільки подібний травматичний досвід формує специфічні сімейні стосунки і особливі життєві сценарії. Так, у більшості випадків дорослі, що проявляють насильницькі дії по відношенню до чужих і власних дітей, самі були жертвами насилля з боку батьків. Відомо, що фізичне покарання в нашій культурі (покарання ременем) вважається поширеною і природною формою виховання і не розглядається як насильство. Тому досить часто дитина сприймає прояви насильства як заслужене покарання.
Серед причин виникнення насильства виділяють наступні:

1) народження першої дитини, що поєднується з незрілістю батьків, низьким їх рівнем освіти;

2) неповні сім’ї — наявність лише одного годувальника, що зумовлює погіршення матеріального становища в сім’ї;

3) неналежні житлові умови, що викликають додаткову напруженість, яка може спровокувати насильство;

4) конфліктні або насильницькі стосунки між членами сім’ї — застосування насильства з метою вирішення сімейних конфліктів;

5) сім’ї з невизначеними сімейними ролями і функціями — непослідовними і суперечливими вимогами у вихованні дітей;

6) негативне ставлення батьків до соціального оточення та неадекватні очікування стосовно дитини;

7) алкоголізм і наркоманія батьків;

8) афективні порушення одного з батьків: агресивність, гіперсексуальність, дратівливість, ослаблений контроль за поведінкою, зниження критики;

9) нерозвиненість батьківських навичок і почуттів;

10) авторитарні методи виховання — покарання розглядається як найефективніший спосіб корекції негативної поведінки дитини.

       Потенційними жертвами насильства можуть бути діти з відхиленнями в психічному і фізичному розвитку, а саме: небажані діти; недоношені діти, що мають при народженні низьку вагу; діти, що проживають у багатодітній сім’ї; діти з природженим або набутим каліцтвом, низьким інтелектом, порушеннями здоров’я (спадковий синдром, хронічні захворювання, у тому числі і психічні); розладами поведінки (дратівливість, гнівливість, імпульсивність, гіперактивність); низькими соціальними навичками; особливостями зовнішності, що відрізняється від інших; діти, що виховуються в умовах жорстокого поводження в сім’ї; бездоглядні діти, що виховуються в умовах занедбаності та емоційного відчуження; діти з нервово-психічними розладами (оліго­френія, психопатія, ураження головного мозку); маленькі діти в силу своєї безпорадності.
      Виділяють кілька класифікацій насильства:

залежно від стратегії кривдника насильство може бути явним або прихованим (непрямим); часу дії — подія в минулому або сьогоденні; тривалості дії — може бути одиничним, систематичним або тривати роками. За місцем події насильство може існувати в сім’ї — з боку родичів, в школі — з боку педагогів або дітей, на вулиці — з боку їхніх однолітків або дорослих.

       Зазначимо, що у дітей, які зазнали насильства в сім’ї, як правило, домінують негативні емоційні переживання — гнів, лють, страх, тривога, занепокоєність. Саме тому важливо обговорювати з дитиною необхідність розповідати батькам будь-які інциденти, які викликають в неї емоційний та фізичний дискомфорт. Основна мета роботи з дітьми, що стають жертвами насильства, полягає в зменшенні і ліквідації їх травматичних переживань, подоланні почуття власної неповноцінності, почуття провини, а також формуванні адекватної самооцінки, зменшенні почуття сорому, безсилля, зміцненні почуття власної значущості та власної безпеки.

      Таким чином, насильство над дитиною слід розглядати в соціально-культурному і психологічному контексті, пам’ятаючи, що на означене явище впливає комплекс соціальних, психологічних та особистісних факторів.

Провідний спеціаліст РУЮ                                 Леся Романенко