Частина 1 ( За даними Мінстерства юстиції України)

Додаткові рекомендації щодо звернення до Європейського суду з прав людини у зв’язку з порушенням прав осіб на окупованій території Автономної Республіки Крим та у південно-східних областях України

У зв’язку з окупацією території Автономної Республіки Крим Російською Федерацією, триваючою агресією на сході України, а також фіксуванням такими організаціями, як Кримська польова місія з прав людини, ОБСЄ, ООН, Human Rights Watch, Інститут релігійної свободи, Amnesty International тощо непоодиноких випадків порушення прав осіб на зазначеній території, надаємо додаткові рекомендації щодо звернення до Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) для захисту порушених прав.

У результаті опрацювання звітів вказаних організацій щодо подій на анексованій території Автономної Республіки Крим та у південно-східних областях України Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини було виокремлено ряд часто повторюваних порушень прав людини, дотримання яких гарантується Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 1 Конвенції держави-члени мають нести відповідальність за будь-яке порушення гарантованих Конвенцією прав та свобод громадян, які перебувають під їхньою «юрисдикцією». Здійснення юрисдикції є для Договірної держави необхідною умовою, аби вона могла нести відповідальність за дії або бездіяльність, що ставляться їй у вину, та які порушують  твердження щодо недотримання прав та свобод, викладених в Конвенції.

Фраза «під їхньою юрисдикцією» у статті 1 слід розуміти як те, що юрисдикційна компетенція держави є, перш за все, територіальною, але також те, що юрисдикція, як вважається, нормально здійснюється по всій території держави.

Європейський суд у справі «Loizidou v. Turkey» зазначив, що презумпція, закладена у статті 1 Конвенції, може обмежуватися винятковими обставинами, зокрема коли державі не дають змоги здійснювати свої повноваження на частині її території. Це може бути наслідком військової окупації збройними силами іншої держави, яка ефективно контролює зазначену територію, військових дій або повстання, дій іноземної держави на підтримку створення сепаратистської держави на території зазначеної держави.

На цей час українські органи державної влади не можуть ефективно функціонувати та здійснювати діяльність, спрямовану на виконання своїх повноважень, передбачених національним законодавством, у повному обсязі на території Кримського півострова, Донецької та Луганської областей. Виникнення такої ситуації обумовлено тим, що  на території АР Крим, що є  невід’ємною складовою частиною території України, внаслідок незаконних дій Російської Федерації усі законно сформовані органи місцевої влади були замінені на ті, що безпосередньо підпорядковуються Російській Федерації в порушення вимог національного законодавства та принципів міжнародного права. На території Донецької та Луганської областей умисно створюються перешкоди у функціонуванні місцевих органів влади через агресивні дії з боку представників незаконно створених озброєних терористичних формувань, підконтрольних Російській Федерації, шляхом захоплення та блокування ними адміністративних будівель, здійснення тиску, висловлення погроз, застосування фізичного насильства стосовно посадових або службових осіб  органів влади або членів їх сімей. 

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини кожна Договірна Сторона згідно зі статтею 1 Конвенції несе відповідальність за усі дії та бездіяльність своїх органів незалежно від того, чи вони мали місце внаслідок внутрішнього законодавства або необхідності дотримуватися міжнародних зобов'язань.

Водночас у справі «Catan and Others v. Republic of Moldova and Russia» Суд визнав, що ця відповідальність може бути обмежена, у випадку, коли Договірна Сторона перестане мати ефективний контроль над частиною її території. У випадку, коли одна держава втрачає контроль над частиною своєї території в результаті дій іншої Договірної Сторони, що здійснює такий контроль над нею, на останню може бути покладено зобов’язання  забезпечити права та свободи, гарантовані Конвенцією, оскільки ця частина території переходить під її юрисдикцію для цілей статті 1 Конвенції.

Отже, саме Російська Федерація на цей час зобов’язана забезпечувати права та свободи, гарантовані Конвенцією на території АР Крим, Луганської та Донецької областей, оскільки ці складові частини території України перебувають під фактичним контролем Росії, тобто вони перебувають під її юрисдикцією у значенні статті 1 Конвенції. Відповідно, Російська Федерація відповідальна за порушення прав і свобод громадян, що гарантовані Конвенцією на цих територіях.

Зокрема:

1. Події, які свідчать про порушення статті 2 Конвенції (право на життя)

Починаючи з березня 2014 року, у результаті незаконної анексії території Кримського півострова та активізації спецслужб Російської Федерації у південно-східних регіонах України і її підтримки озброєних угрупувань сепаратистів мали  місце і продовжують виникати  численні випадки жертв серед працівників міліції та військовослужбовців, правоохоронних органів, представників органів державної влади та цивільного населення.

Відповідна прецедентна практика Європейського суду

У справі Європейського суду «McCann and Others v. the United Kingdom» зазначено, що стаття 2 Конвенції є одним із найбільш фундаментальних положень Конвенції і встановлює одну з основоположних цінностей демократичного суспільства, визначених Радою Європи.

Згідно із прецедентною практикою Європейського суду пункт 1 статті 2 Конвенції зобов’язує державу не лише утримуватися від умисного та незаконного позбавлення життя, але й вживати належних заходів для гарантування життя тим, хто перебуває під її контролем (справи «L.C.B. v. the United Kingdom», «Paul and Audrey Edwards v. United Kingdom»).

Таким чином, Європейський суд, здійснюючи оцінку, піддає позбавлення життя найбільш прискіпливому вивченню, особливо якщо умисно використовується сила зі смертельними наслідками, зважаючи не лише на дії представників держави, які фактично керують силою, але й усі супутні обставини, включаючи такі речі, як планування та контроль за діями, що вивчаються.

Стаття 2 Конвенції також покладає на державу обов’язок щодо проведення ефективного розслідування незалежним офіційним органом за фактом будь-якої смерті або жорстокого поводження, що трапилися за обставин, у яких виявляється, що той чи інший основний обов’язок за статтею 2 Конвенції був або міг бути порушеним, і якщо виявляється, що представники держави є або можуть бути певним чином причетними до цього («Jordan, Kelly, McKerr and Shanaghan v United Kingdom», «Tanrıkulu v. Turkey»).

На території Автономної Республіки Крим та південно-східних областей України масові смертельні випадки є наслідком умисного використання сили шляхом застосування зброї та вчинення дій особами, які безпосередньо підконтрольні Російській Федерації та які шляхом застосування зброї, у тому числі важкої, не дають можливості органам державної влади України здійснювати контроль та свої повноваження у ряді населених пунктів вказаних регіонів. Відтак Російська Федерація несе безпосередню відповідальність за порушення прав громадян, гарантованих статтею 2 Конвенції, на території Автономної Республіки Крим, у південно-східних областях України.